Сторінка психолога

ЩО ТАКЕ БУЛІНГ ТА ЯКІ ЙОГО ПРИЧИНИ

Булінг – це агресивна і вкрай неприємна поведінка однієї дитини або групи дітей по відношенню до іншої дитини, що супроводжується постійним фізичним і психологічним впливом.

Кривдники можуть знайти безліч причин щоб цькувати дитину: зовнішність, що не вписується у загальноприйняті рамки, поведінка, думки, які не збігаються з думкою більшості, тощо.

Яскравими прикладами булінгу є словесні образи, навмисне неприйняття дитини до колективу, шантаж та навіть побиття.

Частіше за все люди, що цькують, вважають, що це смішно і в цьому немає великої проблеми чи трагедії, а також, що дорослі не будуть звертати на це увагу.

ЯК ВІДРІЗНИТИ БУЛІНГ ТА СВАРКУ МІЖ ДІТЬМИ

Булінг супроводжується реальним фізичним чи психологічним насиллям: жертву висміюють, залякують, дражнять, шантажують, б'ють, псують речі, розповсюджують плітки, бойкотують, оприлюднюють особисту інформацію та фото в соціальних мережах.

В ситуації булінгу завжди беруть участь три сторони: той, хто переслідує, той, кого переслідують та ті, хто спостерігають.

Якщо булінг відбувся, він може повторюватися багато разів.

ЯК ЗРОЗУМІТИ, ЩО ВАШУ ДИТИНУ ПІДДАЮТЬ ЦЬКУВАННЮ

Перше, що треба зрозуміти – діти неохоче розповідають про цькування у школі, а тому не слід думати, що у перший же раз, коли ви спитаєте її про це, вона відповість вам чесно. Тому головна порада для батьків – бути більш уважними до проявів булінгу.

Якщо ваша дитина стала замкнутою, вигадує приводи, щоб не йти до школи, перестала вчитись, то поговоріть з нею. Причина такої поведінки може бути не у банальних лінощах. Також до видимих наслідків булінгу відносять розлади сну, втрату апетиту, тривожність, низьку самооцінку. Якщо дитину шантажують у школі, вона може почати просити додаткові гроші на кишенькові витрати, щоб відкупитись від агресора.

Якщо цькуванню піддають вашу дитину, то обережно почніть з нею розмову. Дайте зрозуміти, що вам можна довіряти, що ви не будете звинувачувати її у тому, що вона стала жертвою булінгу.

Розкажіть дитині, що немає нічого поганого у тому, щоб повідомити про агресивну поведінку щодо когось учителю або принаймні друзям. Поясніть різницю між “пліткуванням” та “піклуванням” про своє життя чи життя друга/подруги.

Також не слід у розмові з дитиною використовувати такі сексистські кліше, як "хлопчик має бути сильним та вміти постояти за себе", "дівчинка не повинна сама захищатись" та інші. Це тільки погіршить ситуацію.

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ТИ СТАВ ЖЕРТВОЮ БУЛІНГУ

Перше і найголовніше правило – не тримати це у секреті. Розкажи друзям, знайомим чи рідним про те, що тебе ображають у школі, цього не слід соромитись.

Інколи допомогти з вирішенням складної ситуації у школі може абсолютно не пов’язана з цим людина: тренер у секції, куди ти ходиш після школи, або вчитель, до якого ти ходиш на додаткові заняття.

Також не слід звинувачувати себе у тому, що тебе цькують. Ми говорили раніше, що кривдникам легко знайти жертву булінгу, адже для цього слід просто якось відрізнятись від оточуючих.

Якщо цькування у школі перетворились зі словесних на фізичні – йди до директора школи або завуча та докладно розкажи їм про це. Також повідом про ситуацію батьків.

Якщо у школі є психолог, то можна сміливо звернутись до нього, щоб відновити відчуття впевненості у своїх силах та зрозуміти, як діяти далі.

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ВИ СТАЛИ СВІДКОМ ЦЬКУВАННЯ

Якщо цькують твого друга чи подругу, то одразу звернись до дорослих: вчителя, старших товаришів, родичів, батьків тощо.

Якщо твій друг чи подруга поділилися з тобою, що вони потрапили у ситуацію булінгу, обов’язково говори з ними про це — вони потребують твоєї підтримки.

У жодному разі не слід приєднуватись до групи, що цькує, та висміювати проблеми свого друга чи подруги.

Якщо ви дорослий, який потерпав від булінгу колись, то не проходьте повз. Спробуйте захистити дитину, яку ображають. При цьому не слід ображати дітей, які цькують, адже деякі роблять це, тому що самі постраждали від насильства (вдома, у спортивній секції, в іншій школі тощо). У таких випадках вони можуть виміщати свій біль через знущання і приниження слабших за себе.

Деякі діти булять, щоб ловити на собі захоплені погляди оточуючих, а відчуття переваги над іншими приносить їм задоволення. До того ж, нападаючи на когось вони захищаються від цькування. Іноді такі діти дуже імпульсивні і не можуть контролювати свій гнів. У таких випадках справа нерідко доходить і до фізичного насильства.

Спробуйте повідомити про булінг людей зі школи, де це відбувається, або батьків дитини.

НАСИЛЬСТВО В СІМ’Ї-ВАЖЛИВА СОЦІАЛЬНА ПРОБЛЕМА

Зазвичай існує широко розповсюджений міф, що насильство в родинах — це проблема тільки неблагополучних родин, і майже завжди сімейне насильство пов’язане з пияцтвом і бідністю. Однак за деякими дослідженнями це зовсім не так.

Насильство властиве для всіх соціальних груп і не залежить від економічного становища родини в цілому. В Україні проблема домашнього насильства практично не вивчалася. Тільки протягом останнього часу теми насильства у родині стали предметом публічного обговорення. Для того, щоб перемогти реальне зло, його треба зазнати, відкрито обговорити проблему та шукати шляхи вирішення.

За визначенням Закону України «Про попередження насильства в сім'ї», який Верховна Рада України ухвалила 2001 року, насильство в сім'ї — це «будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім'ї по відношенню до іншого члена сім'ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров'ю». Отже, жертвою домашнього насильства може стати будь-хто: жінка, яку постійно лає і б'є її чоловік, дівчинка-підліток, що страждає від сексуальних переслідувань свого вітчима, хлопчик, якого лупцює мати-алкоголічка, старенька бабуся, що її ненавидять власні діти.

Закон розрізняє такі види домашнього насильства:

фізичне насильство в сім'ї — це навмисне нанесення побоїв, тілесних ушкоджень одного члена сім'ї іншому, яке може призвести чи призвело до порушення нормального стану фізичного чи психічного здоров'я або навіть до смерті постраждалого, а також до приниження його честі та гідності.

Сексуальне насильство в сім'ї — це примушування до небажаних статевих стосунків у родині, а також сексуальні дії щодо неповнолітнього члена сім'ї. Психологічне насильство в сім'ї — це насильство, пов'язане з тиском одного члена сім'ї на психіку іншого через навмисні словесні образи або погрози, переслідування, залякування, які доводять постраждалого до стану емоційної невпевненості, втрати здатності захистити себе і можуть заподіяти або заподіяли шкоду психічному здоров'ю.

Економічне насильство в сім'ї — це навмисні дії одного члена сім'ї щодо іншого, спрямовані на те, щоб позбавити постраждалого житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які він має законне право. Такі дії можуть заподіяти шкоду фізичному чи психічному здоров'ю або навіть призвести до смерті постраждалого. Причинами ж того, чому жінки не подають скарг у зв’язку з насильством, є тиск суспільних і родинних обставин та бажання зберегти відносини. Культурні та релігійні традиції також присутні серед перешкод, що ускладнюють боротьбу з насильством. Вдосконалення правової оцінки насильства в сім’ї багато в чому залежить від усвідомлення громадськістю та самими жінками того, що насильство в сім’ї є злочином.

Особа, яка постраждала від насильства в родині, може звернутися до:

- управлінь та відділів у справах сім'ї, молоді та спорту обласних та районних державних адміністрацій;

- відповідних підрозділів органів внутрішніх справ — дільничних інспекторів поліії, а якщо це стосується дитини, то до кримінальної міліції у справах дітей;

- центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді;

- центрів соціально-психологічної допомоги;

- центрів медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім'ї;

- неурядових організацій, які працюють у сфері запобігання насильству в сім'ї.

Громадська організація «Ла Страда-Україна» - одна з провідних неурядових організацій України у сфері захисту прав жінок та дітей. Діяльність організації направлена на попередження домашнього насильства, впровадження гендерної рівності та вдосконалення системи захисту прав та інтересів дитини.

1. Магічна сімка

Якщо обсяг матеріалу, котрий треба запам’ятати, дуже великий, краще поділити його на змістові уривки, прагнучи, щоб їх було не більше семи. Ще один висновок з цього правила: змістовні частини матеріалу треба збільшувати і узагальнювати, передаючи головну думку однією фразою.

Адже для запам’ятовування одного речення, однієї думки, в яких міститься зміст двосторінкового тексту та для запам’ятовування саме такого тексту потрібні порівняно однакові обсяги пам’яті. Ось що писав з цього приводу американський психолог Міллер, який відкрив це явище: «Це схоже на те, коли б вам довелося носити ваші гроші в гаманці, який може вмістити тільки сім монет. Гаманцеві байдуже, чи будуть ці монети пенсами чи срібними доларами».

2. Шукайте зв’язки

Любителі детективів знають, що досвідчений сищик не поспішає одягати наручники на рядового члена банди. Значно важливіше виявити зв’язки злочинця, виявити ватажків.

Іншими словами, серед другорядного треба виявити найголовніше. Через те не слід поспішати щоб там не було запам’ятати складний текст, не розібравшись у його внутрішніх зв’язках, не зрозумівши ходу міркувань автора.

У матеріалі можуть бути такі зв’язки:

а) змістові: текст, у якому одна думка логічно визначає іншу, що йде за нею, запам’ятовується порівняно легко. Через це із самого початку постарайтеся зрозуміти зміст тексту, побачити логічні зв’язки між абзацами, параграфами та розділами;

б) структурні: психологічні експерименти показали, що під час запам’ятовування логічно не пов’язаних між собою слів (термінів, іноземних слів) важливе значення має їх розміщення на аркуші, об’єднання в групи (наприклад цифру у номері телефону) і навіть у якісь фігури. Підкреслюйте, обводьте потрібне, робіть скорочення, групуйте слова, які починаються з однієї літери.

3. Використовуйте асоціації

Прийоми довільного запам’ятовування можна поділити на дві групи:

а) побудовані на виявленні внутрішніх зв’язків, які є в матеріалі, що запам’ятовується;

б) побудовані на внесенні ззовні в матеріал, що запам’ятовується, штучних зв’язків.

Останні називають мнемонічними і застосовують тоді, коли важко виявити внутрішню структуру матеріалу. Розгляньмо два мнемонічні прийоми: локальної прив’язки і словесних посередників.

Метод локальної прив’язки, або «метод місць», полягає в побудові для кількох об’єктів, що запам’ятовуються, другого ряду — опорного, який складається з добре знайомих об’єктів або таких, що легко запам’ятовуються. Послідовність об’єктів в опорному ряду організована так, що жорстко визначено порядок їх переліку. На практиці таким опорним рядом може бути послідовність кімнат у квартирі, будинків на вулиці тощо.

Людина спочатку заучує опорний ряд, а потім використовує його елементи, щоб зіставити з ними елементи ряду, який треба запам’ятати.

Такий спосіб полегшення запам’ятовування давній — йому понад дві тисячі років; є навіть легенда про те, як він виник. Одного разу поет Сімонід був у гостях. Раптом його викликали у невідкладній справі. Як тільки він вийшов за поріг будинку, стався потужний підземний поштовх, будинок, де він щойно бенкетував, розвалився, і всі гості виявилися похованими під уламками. Родичі не могли розпізнати нікого із загиблих. Тоді Сімонід подумки уявив план приміщення, де приходив банкет. Відразу в його пам’яті ожила картина, він згадав, де хто сидів, і вказав, які останки кому належали. Відомо, що згодом систему локальної прив’язки використовували Цицерон, Джордано Бруно та багато інших видатних людей.

Отже, якщо в матеріалі, що завчається, мало внутрішніх зв’язків — подивіться навколо. Уявивши в пам’яті обстановку, в якій ви вчили матеріал, ви пригадаєте і його, тому що одержані враження мають властивість відновлювати одне одне.